Ні , я ще й досі дитина . . .
Яка страшна правда . . .
А потрібно , щоб вже була доросла людина . . .
Тому , що я такою буду одна . . .
Інфанта , що можеш розповісти ?
Як правильно себе вести ?
Навіщо придворні лестні мости ?
Невже вони не можуть минуле знести ?
Розповідай про себе ,
Про те , що бажають почути від тебе ,
Краще про правила двору ,
Що викликають нудоту .
Чому ж ти мовчиш ?
Ти хочеш вдихнути – корсет правил не дає .
Чому ж ти стоїш ?
У твоїй голові водоспад думок грає .
Я хочу померти ,
Душу роздерти ,
Між світами застрягти ,
Летіти й кричати .
Я не сильна ,
Божевільна ,
Некерована ,
Дурна .
Люди , підніміть обличчя до гори -
Там великий місяць ,
Надія , що розірвала мури ,
Що біла як зимовий заєць .
Бажалось стояти на краю прірви ,
Дивитися вниз , збиратись на крок ,
А потім униз , хапатись за трави .
Такий мій злий рок .
Живу задля них ,
Єдиних і рідних -
Марсі , папа і Бабуся .
Для них цей крок не робиться .
І мрія здійсниться ,
І знов засвітиться
Зоря самотнього щастя ,
Що проривається крізь терни нещастя .
Але не моя ,
Не зможу дожити до того моменту я .
30 грудня 2005